Ukrainian English

"Кімната для печалі" виходить у Польщі

17 червня 2018
Новини

У люблінському видавництві "Warsztaty Kultury" виходить зібрка оповідань Андрія Любки "Кімната для печалі" в перекладі Богдана Задури. У 2016 році це видавництво опублікувало польський переклад роману "Карбід", який став фіналістом Центральноєвропейської літературної премії Angelus. 

Перша презентація "Pokoju do smutku" відбудеться на фестивалі Inne Brzmienia в Любліні 29 червня о 18:00 в Cafe Proba.

 

Andrij Lubka „Pokój do smutku”

Polskie tłumaczenie zbioru opowiadań „Кімната для печалі” wydanego na Ukrainie w 2016 roku i nominowanego do ukraińskiej nagrody Książka Roku BBC 2016.

„Pustka. Błogosławione miejsce wyciszenia i spokoju.”

Zbiór opowiadań, którego głównym bohaterem autor uczynił pusty pokój. Każda z opowiadanych historii to odrębne studium samotności i smutku. Metaforycznie pusty pokój oznacza po prostu melancholię, która dopada w hotelu, opuszczonym domu, cerkwi, budynku sierocińca, ale też na słonecznej plaży. Bohaterowie opowiadań Lubki wskrzeszają romantyczny sposób odbioru świata – żyją w wyobraźni i własnych uczuciach, w których szukają schronienia przed codziennością. Z zamiłowaniem wspominają szczegóły minionego życia. Rozbudzone zmysły przywołują zapach tajemniczej nieznajomej, kobiety, której nie widziało się wiele lat, wspomnienia z dzieciństwa. Przeszłość, niczym w powieści Prousta, jawi się w żywych barwach i to w niej usytuowane jest szczęście.

Andrij Lubka (ur. 1987 w Rydze) – jeden z najciekawszych ukraińskich literatów młodego pokolenia; poeta, pisarz, eseista, tłumacz i felietonista. Zdobywca licznych nagród literackich, m.in. „Debiut” (2007) oraz „Kijowskie Laury” (2011). Dwukrotny stypendysta (2010, 2012) programu Gaude Polonia Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego. Uczestnik festiwali literackich na całym świecie – od Rio de Janeiro do Stambułu. Tłumaczony na języki: polski, niemiecki, angielski, portugalski, rosyjski, chiński, czeski, serbski, macedoński, litewski, słowacki i turecki. W 2017 roku nominowany do Literackiej Nagrody Europy Środkowej „Angelus” za powieść „Karbid”, a za zbiór opowiadań „Pokój do smutku został laureatem Nagrody Fundacji Kowaliwów (USA) w kategorii Proza. Na podstawie jednego z opowiadań z tego zbioru nakręcono film.

 

pokój do smutku

 

«У 17 я вирішив писати вірші, в яких багато сексу, наркотиків і матюків», -- Любка

04 червня 2018
Новини

Наступний герой проекту Української академії лідерства та bit.ua «Найкращі шукають найкращих» – поет, перекладач, есеїст і колумніст Андрій Любка. За свої 30 років він устиг здобути членство Українського центру міжнародного літературного PEN-клубу, стати фіналістом конкурсу «Книга року BBC 2015» і престижної в центральній Європі літературної премії ANGELUS 2017 за роман «Карбід».

Ми поговорили з Андрієм про бунтарську юність, консервативне Закарпаття і поразки, які надихають. 

Добре памятаю момент, коли дізнався, що мені «пощастило» мати ваду серця. Я мріяв про кар’єру військового, навчався у військовому училищі і збирався вступати до військового інституту. Але лікарі виявили, що в мене хворе серце, тому довелося терміново вирішувати, в якому напрямку рухатися далі.

 

Я пишу з чотирьох років. В останній день прийому документів в Ужгородський університет я вступив на філологію і почав думати про карєру письменника, якого читають. Все відбувалося дуже природно, без жодної стратегії. Спочатку я писав вірші. Але поезією на життя не заробиш. Я міркував про діяльність викладача, а потім трохи займався журналістикою. Однак розумів, що це не моє, тому що не завжди виходило написати те, що від мене вимагали.

За півроку до виходу своєї першої прозової книги «Кілер» я написав роман «Рідність», який нікому не показував і ніде не друкувавТоді я захотів перевірити, чи вийде в мене сконструювати текст на 400 сторінок. Коли виявилося, що це мені під силу, то вже нічим іншим, крім письменництва, я вирішив не займатися. Іноді треба багато чого спробувати, щоб зрозуміти, що тобі дійсно підходить.

У другому класі я почав прогулювати уроки. Не вчився взагалі, але читати любив. Пам’ятаю, як на уроці мене публічно присоромила вчителька, і це справді було неприємно. А потім було читання на швидкість, і виявилося, що я, такий «дурний і безперспективний», читаю швидше за всіх. Це була мить тріумфу. Тому я точно знаю, що поразки, так само, як і перемоги, можуть мобілізувати і надихати.

В університеті нас звинувачували у збоченні, деградації моралі й ставили у приклад Тичину.

Я був поганим студентом, навіть бунтарем. Єдиний раз закінчив семестр на відмінно на першому курсі. А потім почалась Помаранчева революція, мітинги, страйкові комітети. Я почав займатися громадською діяльністю і з кожним роком усе менше ходив на пари.

Навчання для мене було нецікавим, до того ж від нього віяло «совком». Тому ми з друзями організували НЛО «Ротонда» (НЛО – неформальне літературне об’єднання) й почали видавати газету «Апокриф». Через неї ми вступили у конфронтацію з керівництвом факультету: нас звинувачували у збоченні, деградації моралі, ставили у приклад Тичину. А ми у відповідь влаштували провокаційний флешмоб: на великій перерві повісили на кафедру української літератури табличку «Кафедра радянської літерату

У 17 років мені хотілося бути брутальним, когось вражати, все заперечувати, носити сережку у вусі й фарбувати волосся. Я жив у провінційному закарпатському місті Ужгород, де поширені патріархальні традиції, а Симоненка вважають найкращим поетом. Тому я вирішив писати неримовані вірші, в яких багато сексу, наркотиків і матюків. Тоді я був переконаний, що треба провокувати, наповнювати біографію, шукати пригоди й поспішати жити, бо поети зазвичай помирають молодими.

Часом я можу тиждень не виходити з дому.

У 19 я поїхав на вибори президента Білорусі, щоб підтримати демократію. Мене затримали на мітингу, і я провів два тижні за ґратами. Думаю, я поїхав туди спеціально, щоб сісти у в’язницю, тому що хотілося екшену. Це була така форма самовираження. Зараз я заспокоївся і знайшов свій шлях, тому в подібних заходах участі не беру. Часом взагалі можу тиждень не виходити з дому, бо майже весь свій час присвячую текстам.

 

Моїм найкращим рішенням було все кинути. До 2012 року я жив у Києві, працював у Верховній Раді помічником народного депутата й заробляв у шість разів більше, ніж в Ужгороді. Але тоді я майже нічого не писав, тому що дуже втомлювався від сотень подій і можливостей, які начебто дає велике місто. Але в якусь мить я зупинився, все кинув і поїхав навчатися до Варшави. То був прекрасний час: два роки я читав книжки і вивчав сербську мову. Там я зрозумів, що хочу повернутися до Ужгорода, щоб писати.

Успіх – це коли після тебе щось залишається. Бути популярним за життя, а потім стати забутим — означає, що ти нічого не досяг. Якщо доведеться обирати – стати доларовим мільйонером чи щоб після смерті тебе читали, я оберу останнє.

Я працював у Верховній Раді помічником народного депутата й заробляв у шість разів більше, ніж в Ужгороді.

Українська академія лідерства — це 10-місячна освітня програма особистісного розвитку для випускників середніх шкіл, заснована на цінностях. Заняття курсу розраховані на вдосконалення у трьох напрямках: фізичному, емоційному й інтелектуальному. Мета академії  сформувати молодих лідерів, які матимуть вплив на українське суспільство.

Українська академія лідерства діє у Києві, Львові, Миколаєві, Полтаві та Харкові. Випускники академії вступають у провідні заклади України і світу (Лондонський університет мистецтв, Варшавську школу економіки, Український католицький університет і Києво-Могилянську академію), створюють власні соціальні проекти, досягають вершин у спорті.

Додатковий набір студентів 1920 років триватиме на сайті ual.org.ua за спеціальним промокодом #ual20182019bit. Або пишіть у приватні повідомлення на сторінці Української академії лідерства в Facebook.

Джерело: https://bit.ua/2018/06/andrij-lyubka-ual/

 
 

Любка: я мріяв бути кілером, в якого закохується Наталі Портман

19 квітня 2018
Новини

У вашому доробку вже близько десятка книг. З 2014 року ви щороку видаєте роман. Що надихає на ці історії? І скільки часу потрібно щоби написати хороший роман?

Я був би щасливий, якби міг щороку писати роман, але це далеко не так. Насправді, починаючи з 2014-го року я кожного року видаю прозову книжку, і тільки одна з них – роман. Інші дві – це збірки есеїв і колонок («Спати з жінками» й «Саудаде»), які я щотижня пишу для українських і закордонних видань, ще одна книжка – «Кімната для печалі» – це збірка оповідань, які я збирав і писав чотири роки, з 2012-го до 16-го. Тобто правильною відповіддю буде така, що за тридцять років свого життя я написав тільки один роман – «Карбід». А якщо говорити ще відвертіше, то колись, років вісім-десять тому, я написав свій перший роман – «Рідність», але вирішив його не друкувати. Це був текст-тренажер, на якому я просто вчився писати велику прозу, набивав, так би мовити руку. Цієї осені вийде мій новий роман, його (поки що робоча) назва – «Погляд мадам Чіо-Чіо-сан», це психологічний трилер про помсту. Оскільки «Карбід» вийшов у 2015 році, то можна підрахувати, що на цей роман у мене пішло три роки.


Найсвіжіше видання вашого авторства на полицях книгарень – це збірка оповідань «Кілер+». А з книгою «Кілер» ви дебютували в жанрі короткої прози у 2012 році. Чому вирішили перевидати збірку? І що означає плюсик у назві?

Ідею перевидати «Кілер» мені підказала Ольга Філь, яка має в Києві невеличку книгарню. Покупці частенько запитували в неї про «Кілера», але, на жаль, наклад вичерпався ще кілька років тому. Оскільки було зацікавлення читачів, то ми з «Видавництвом 21» вирішили перевидати цю книжку, але просто надрукувати її було б занадто банально, хотілося зробити її унікальною. Тому, по-перше, я здійснив нову редакцію старих текстів, підкоригував їх і дещо позмінював, а також дописав два нові оповідання. Власне, цей плюсик і означає два нові тексти, з якими читач отримує нагоду ознайомитися вперше.


Назва збірки «Кілер+» інтригує і водночас трохи лякає. Наскільки вона відображає зміст книги? І чому саме цю назву обрали?

Дозволю собі знову трохи повернутися до того плюсика, бо насправді мені хотілося, щоб у назві книжки, на обкладинці він виглядав як приціл снайперської ґвинтівки. Зрештою, оповідання «Кілер», що дало книжці назву, і справді про кілера. Річ у тому, що в юності моїм улюбленим фільмом був «Леон-кілер», після його перегляду я теж мріяв стати кілером, у якого закохуюється Наталі Портман. З таких мрій і починаються сюжети оповідань, коли вигадуєш для себе інше життя – цікавіше, екзотичніше, справжнє. Думаю, що «Кілер» не так лякає, як інтригує; і це добре відображає мій настрій десять років тому, коли я писав цю книжку – хотілося молодечого бунту, провокації, ламання патріархальний традицій, хотілося звучати, як Буковскі й Кундера водночас.

 


Оповідання зі збірки «Кілер» уже відомі читачу. А різниця між ними та двома новими текстами більше ніж 6 років. Тобто 6 років розвитку та досвіду. Чи помітили ви відмінності між тими текстами, з якими дебютували, і сьогоднішніми?

Це питання, либонь, краще поставити читачам, адже я не можу залишатися об’єктивним до своїх текстів. Скажу лише, що мені здається, що між старими й новими оповіданнями відчутна разюча різниця – якщо не прірва, то бодай глибокий яр. По-перше, це відчувається на синтаксичному рівні, бо речення інакше побудовані, у нових оповіданнях вони не такі розхристані, а ритм оповіді став плавнішим.


Якій читацькій аудиторії, на вашу думку, книга сподобається?

Знаєте, Один старший колега свого часу сказав мені, що письменником стаєш не тоді, коли видають твої книжки, а коли їх перевидають через кілька років. Бо це значить, що в тебе є читач. А письменник без читача – як село без церкви. На щастя, я маю свого постійного читача – і це переважно молодь, теперішні й нещодавні студенти, часом мої ровесники. Але завжди хочеться розширювати читацьку аудиторію, і я мрію, щоби мої книжки читали люди різних поколінь.


І вже традиційно, назвіть, будь ласка, ТОП 5 збірок малої прози, які найбільше вам подобаються?

«Смішні любові» Кундери, «Найгарніша жінка в місті» Буковскі, усі оповідання Мілорада Павича, а із сучасних українських – «Аби книжка» Бойченка й «Коханці Юстиції» Андруховича.

Джерело: YAKABOO

 

"Кілер+" - найновіша книжка Андрія Любки

05 квітня 2018
Новини

ПІД ПРИЦІЛОМ АНДРІЯ ЛЮБКИ. «ВИДАВНИЦТВО 21» ПРЕДСТАВИТЬ НАЙНОВІШУ ПРОЗОВУ КНИЖКУ ПИСЬМЕННИКА

05.04.2018

13 квітня у «Видавництві 21» побачить світ книжка «Кілер+». Це перевидання популярної прозової збірки малої прози Андрія Любки «Кілер», доповненої двома новими оповіданнями.

Книжка «Кілер» була прозовим дебютом Андрія Любки. Від часу її виходу минуло шість років. Перевидання цієї збірки малої прози актуальне з кількох поглядів. Крім того, що за ці шість років виросло нове покоління читачів, для яких «Кілер+» стане своєрідним відкриттям їхнього улюбленого автора, цікавою є можливість простежити еволюцію письма, авторського світогляду Андрія Любки, повернувшись до витоків його прози. Саме два нових оповідання, які увійшли до «Кілера+» особливо увиразнюють, унаочнюють стильову трансформацію письменника, ілюструють його нові досвіди.

Оповідання «Кілера+» неприховано виказують авторську насолоду від процесу писання та нестримного польоту фантазії, які реалізуються у несподіваних сюжетах та їхніх поворотах. Андрій Любка творить об’ємні картини, будуючи їх на деталях, півтонах, крупних планах, в яких неприпустима найменша удаваність, штучність. І саме щирість, відкритість, довірливий тон оповіді, легкість і прозорість стилю роблять оповідання Андрія Любки читабельними, правдивими, а їхній автор отримує неабиякий кредит читацької довіри. Тим більше, що в його історіях кожен може побачити щось від свого життя і себе. Письменник – уважний спостерігач за навколишнім світом, його мешканцями та процесами. У своїй подячній післямові до «Кілера+» він зазначає: «Аби написати «Кілера», я перетворився на спостерігача, шпигуна й підслуховувача. Я крав слова й людські жести, комбінував персонажів із сотень реальних людей».

Таким самим відкритим, чесним і стилістично своєрідним залишається Андрій Любка і в нових оповіданнях «Кілера+», головними героями і досі ‒ Він, Вона, їхні стосунки, але є зміни, які неможливо не помітити. Темп авторського мовлення дещо сповільнюється, як і темп життя його персонажів. Відчутні зміни у світовідчутті, людиновідчутті, себевідчутті. Якісно змінюються герой і героїня Андрія Любки. Ці два оповідання є логічною кодою «Кілера». Вони присвячені апробації різних моделей ідеальних стосунків між чоловіком і жінкою. Оповіді зумовлюють актуальні міркування про сучасну сильну жінку та місце чоловіка в її світі, картина якого нестримно змінюється, а з нею – і письменник Андрій Любка.

Уже з 13 квітня книжка «Кілер+» стане доступною читачам. А з 10 по 20 квітня «Видавництво 21» оголошує її передпродаж: http://www.books-xxi.com.ua/products/kiler

Інга Кейван, PR-менеджер «Видавництва 21»

+38(096)532 92 36

+38(099)475 85 61

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

https://www.facebook.com/profile.php?id=100001499791735

 

 

Сторінка 1 з 48

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua