Ukrainian English

Андрій Любка - лауреат премії Фонду Ковалевих (США)

14 жовтня 2017
Новини

Журі літературного Конкурсу «Нагорода Фонду Петра і Лесі Ковалевих» у складі: Василь Махно (голова), Олександр Мотиль і Марія Ревакович визначило лауреатів 2017 року:

ПОЕЗІЯ

Любов Якимчук
за поетичну збірку «Абрикоси Донбасу». Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

ПРОЗА

Андрій Любка
за збірку оповідань «Кімната для печалі». Чернівці: Meridian Czernowitz, 2016.

 ПЕРЕКЛАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Zenia Tompkins

за переклад роману Тані Малярчук. A Biography of a Chance (Біографія випадкового чуда).

Фонд Ковалевих засновано у 1967 році при Союзі українок Америки для підтримки творців української науки та літератури. СУА — найстарша українська організація Америки, утворена 1925 року, котра протягом тривалого часу займається доброчинністю у багатьох галузях, зокрема й культури. У своєму заповіті фундатори нагороди відзначили: «Ми хотіли б заохотити до змалювання минулого чи сучасного України».

Подружжя Ковалевих походило з центральних українських земель, Петро Ковалів до 1919 року працював як аташе дипломатичної місії Української Народної Республіки в Голандії та Бельгії, згодом подружжя Ковалевих мешкали у Швейцарії. Створення Фонду було виявом їхнього патріотизму та усвідомлення значення літератури та науки для національного розвою.

Нагорода відзначає кращі твори, що «змальовують минуле та сучасне України», у трьох категоріях – проза, поезія та переклади української літератури англійською мовою. Цьогоріч до розгляду потрапили видання, опубліковані протягом 2015-2016 років. Кожен лауреат у своїй номінації отримає грошове винагородження у розмірі 1000 доларів.

Після здобуття Україною незалежності лауреатами цієї нагороди у різні роки були Леонід Плющ, Тамара Гундорова, Юрій Андрухович, Софія Майданська, Оксана Забужко, Марта Тарнавська, Віра Вовк, Василь Ґабор, Михайлина Коцюбинська, Олександр Ірванець, Василь Махно, Лариса Онишкевич, Оксана Луцишина, Богдана Матіяш, Раїса Лиша, Марія Ревакович, Остап Сливинський, Дзвінка Матіяш, Софія Андрухович і Мирослав Лаюк.

YALE9qqgfZ0

 

 

Andriy Lyubka is going on literary tour to the USA and Canada

25 вересня 2017
Новини

Ukrainian writer Andriy Lyubka is setting out for an October-November tour of North America, which will include readings, public discussions, and talks with students at top universities and the local Ukrainian diaspora. Andriy Lyubka will read excerpts from his novel Carbide (translated by Reilly Costigan and Isaac Wheeler) at the literary events.

The Harriman Institute at Columbia University will host the first event, dubbed "Smuggling Ukraine Westward", on October 9th. Then just a few days later, on October 12th, the writer will give a talk at the Kennan Institute in Washington, D.C. His talks in New York and D.C. are part of the Contemporary Ukrainian Literature Series, which has been bringing leading Ukrainian authors to the United States for the past ten years.

Then events in Philadelphia (October 14th-15th), Pennsylvania State University (October 17th), Kansas (October 19th-20th at the University of Kansas), Los Angeles (October 22nd at the University of California Los Angeles), University of Illinois at Urbana-Champaign (October 25th), and Chicago (October 26th) will follow. Afterwards, the tour will continue in Canada - British Columbia (October 28th, Victoria), Edmonton (October 30th), Winnipeg (November 1st), Montreal, and Toronto.

The author will announce exact times and locations on Facebook shortly before each event.

 

KdHwxnSdD2g

Andriy Lyubka was born in 1987 in Riga, Latvia. He completed degrees in Ukrainian Philology at Uzhhorod University (2009) and in Balkan Studies at the University of Warsaw (2014). He is the author of three books of poetry – Eight Months of Schizophrenia (2007), TERRORISM (2008), and Forty Bucks Plus Tip (2009) - and five books of prose – KILLER: A Collection of Stories (2012), Sleeping with Women (2014), Carbide (2015), A Room for Sorrow (2016) and Saudade (2017). His writings have been translated into Polish, Chinese, English, Portuguese, Russian, Czech, Serbian, Macedonian, Slovak, Lithuanian, Romanian, Turkish and German. Mr. Lyubka also works as a translator, having published several translations from Polish, Serbian and English into Ukrainian. He is a columnist for Radio LibertyDen and Zbruch. Mr. Lyubka has been a curator for the literary festivals Kyivski Lavry and Meridian Czernowitz and has been writer-in-residence at cultural institutes in Poland, Latvia, Romania, Hungary, Sweden and Austria. He lives in Uzhhorod.

 

 

Андрій Любка вирушає в тур США й Канадою

25 вересня 2017
Новини

У жовтні й листопаді відбудеться тур Андрія Любки містами Сполучених Штатів Америки і Канади. Під час туру заплановано творчі вечори, публічні дискусії, зустрічі зі студентами провідних університетів та місцевою українською діаспорою. Під час літературних виступів Андрій Любка читатиме уривки з роману «Карбід», англійський переклад яких здійснили Райлі Костіґан та Ісаак Вілер.

Тур розпочнеться з Нью-Йорка, де 9 жовтня в Інституті Гаррімана Колумбійського університету відбудеться вечір під назвою «Smuggling Ukraine Westward», а вже 12 жовтня письменник виступить в Інституті Кеннана у Вашинґтоні. Виступи у Нью-Йорку та Вашинґтоні відбудуться в рамках програми Contemporary Ukrainian Literature Series, що вже 10 років поспіль привозить сучасних українських письменників у США. 

Наступні презентації відбудуться в Філадельфії (14-15 жовтня), Пенсильванському університеті (17 жовтня), Канзасі (19-20 жовтня, Канзаський університет), Лос-Анджелесі (22 жовтня, Каліфорнійський університет), Іллінойському університеті в Урбано-Шампейн (24 жовтня) та Чикаґо (26 жовтня), після чого розпочнеться тур Канадою, що охопить Британську Колумбію (28 жовтня, Вікторія), Едмонтон (30 жовтня), Вінніпеґ (1 листопада), Монреаль (5 жовтня) і Торонто (3 і 7 жовтня).

Точний час і місця виступів анонсуватимуться окремо на фейсбук-сторінці письменника. 

 

Andriy Lyubka

 

 Andriy Lyubka is setting out for an October-November tour of North America, which will include readings, public discussions, and talks with students at top universities and the local Ukrainian diaspora. Andriy Lyubka will read excerpts from his novel Carbide (translated by Reilly Costigan and Isaac Wheeler) at the literary events.

The Harriman Institute at Columbia University will host the first event, dubbed "Smuggling Ukraine Westward", on October 9th. Then just a few days later, on October 12th, the writer will give a talk at the Kennan Institute in Washington, D.C. His talks in New York and D.C. are part of the Contemporary Ukrainian Literature Series, which has been bringing leading Ukrainian authors to the United States for the past ten years.

Then events in Philadelphia (October 14th-15th), Pennsylvania State University (October 17th), Kansas (October 19th-20th at the University of Kansas), Los Angeles (October 22nd at the University of California Los Angeles), University of Illinois at Urbana-Champaign (October 25th), and Chicago (October 26th) will follow. Afterwards, the tour will continue in Canada - British Columbia (October 28th, Victoria), Edmonton (October 30th), Winnipeg (November 1st), Montreal, and Toronto.

The author will announce exact times and locations on Facebook shortly before each event.

 

 

"Kriza v svetu je spet okrepila glas pisateljev, intelektualcev" - Ljubka

11 вересня 2017
Новини

"Kriza v svetu je spet okrepila glas pisateljev, intelektualcev"

Intervju z ukrajinskim literatom Andrijem Ljubko
8. september 2017 ob 16:13
Ljubljana - MMC RTV SLO

Letošnji prejemnik pisateljske štipendije Srednjeevropske pobude - pesnik, pisatelj, esejist, publicist in prevajalec, Andrij Ljubka (1987), tako kot prejemnik velike nagrade vilenica Jurij Andruhovič – prihaja iz Ukrajine, natančneje iz njene zahodne prestolnice Užgorod.

Zvečer bo v okviru festivala Vilenica v Kosovelovem domu v Sežani podeljena pisateljska štipendija Srednjeevropske pobude 2017, ki je namenjena spodbujanju meddržavnega sodelovanja in promocije na področju literature za mlade avtorje iz držav SEP-a, ki niso del Evropske unije.

Z Andrijem Ljubko smo se pogovarjali o njegovem bogatem, zvrstno raznolikem in angažiranem ustvarjanju, (ne)moči literature oz. literarnih ustvarjalcev in predvsem mejah, ki mladega avtorja najbolj zanimajo in vznemirjajo.

Vaša bibliografija je za še ne tridesetletnega ustvarjalca impresivna. Tri pesniške zbirke, dve zbirki kratke proze, roman, esejistična zbirka in navsezadnje knjižni prevodi poezije iz poljščine in južnoslovanskih jezikov. Kdaj vas je prvič poklicalo pisanje in kako sami gledate na svojo dosedanjo literarno pot?
Pisati sem začel pri približno osmih letih. Najprej pravljice, pozneje, na fakulteti, pa poezijo. Zadnjih nekaj let pišem predvsem prozo. Produktivnost v mojem primeru pogojujejo trije glavni dejavniki: samodisciplina (ki sem jo pridobil med študijem na vojaški šoli), različne zvrsti (poezija, kratke zgodbe, esejistika, publicistika in roman) in sreča, da sem se v zadnjih treh letih preživljal samo z literaturo, kar pomeni, da sem se lahko v celoti posvetil ustvarjanju.

Kakšne možnosti za objavo imajo sicer mladi avtorji v Ukrajini? Sami ste prvenec izdali že pri svojih dvajsetih letih …
Zdi se mi, da je položaj za mlade avtorje povsod precej podoben. Najtežje je vedno objaviti prvenec. Vse tiste stare debele literarne revije so že davno izginile, mladi avtorji ne dobijo prostora za objavo, ni nobenih platform, ki bi mu pomagale, da bi bili slišani in opaženi. Tako prve objave končajo na spletu, kar ima svoje pomanjkljivosti, saj med posameznimi objavami ni presledka, niti pred prvo objavo. Dela ne odležijo v predalu, da bi avtor nanje po nekaj mesecih pogledal z novimi očmi, ne pregledajo jih uredniki ipd. Pot k bralcu je preprosta: napišeš – objaviš na Facebooku, dobiš všečke –, naslednji dan pa na to vsi pozabijo. Ampak tako je povsod. Opazil sem tudi zanimivo reč: ni pomembno, ali ima tvoja država dva milijona prebivalcev ali pa več kot 40 milijonov (kot Ukrajina), pesniški prvenec vedno izide v nakladi od 200 do 300 izvodov in ga je nemogoče dobiti v knjigarnah.

Pišete predvsem ljubezensko poezijo (sodeč po prevodih, ki sem jih brala), prozna dela so bolj družbena. Vam tematika narekuje literarno obliko ali je prav nasprotno? Zdi se, kot da ste ves čas v iskanju literarne forme …
Začel sem s poezijo. Moje prve tri knjige so zbirke poezije. Ker se je ukrajinščina stoletja (podobno kot slovenščina) pretežno uporabljala po vaseh, je to vplivalo na jezik, kar se pozna še danes. Zato sem skušal pisati v ameriškem duhu, beatniško poezijo v »ruralni« ukrajinščini. Od tod tudi "ameriški" naslovi mojih zbirk: TerorizemŠtirideset dolarjev plus napitnina. Te pesmi so bile res ljubezenske. Kaj drugega pa lahko pišeš pri dvajsetih?

V okviru štipendije SEP 2017 boste dokončevali roman, ki ga je navdihnilo življenje Publija Ovida Nasa, človeka, ki po vaše simbolno združuje Vzhodno in Zahodno Evropo. Vaš projekt ste naslovili V iskanju barbarov, na njem pa delate že dve leti. Kakšno knjigo lahko pričakujemo?
To bo esejistična knjiga. Ovid je nenavaden ključ, ki nam odpira pogled na srednjevzhodno Evropo. Ovida so iz Rima izgnali na obalo Črnega morja, tamkajšnje domačine je opisal kot barbare, čeprav so z njim ravnali veliko bolje kot Rimljani. Koncept meje je zame pomemben: način, kako gledamo na tiste, ki živijo na drugi strani in so pravzaprav naši sosedi. Odrastel sem 15 km od madžarske meje in 20 km od romunske meje, toda vse od otroštva je v moji glavi koreninila misel, da je tisto oddaljen zaprt svet, domala tuj, saj so bile meje zaprte. Ovid je gledal barbare na drugem bregu Donave, drugačen svet, ki je bil blizu, vendar ga je strašil, saj ga ni poznal in ga ni mogel razumeti. Podobno sem tudi sam prepotoval naš del Evrope, da bi zbral vtise, šale o sosedih, stereotipe, skušal sem pokazati, kako starodavni arhetip "barbara" še vedno živi v naši zavesti.

A kot ukrajinski avtor čutite nekakšno "poslanstvo", da bi zbližali Vzhodno in Zahodno Evropo?
Da, glede na to, da beseda Ukrajina prihaja iz besede "obmejno območje", "meja", "pokrajina". Na misel mi pride eden od sloganov Revolucije dostojanstva (Evromajdana) leta 2014: "Evropo smo iskali drugje, a se je izkazalo, da je tukaj." Morda je bil tudi to razlog, zakaj sem izbral balkanske študije kot svojo drugo specializacijo. Protislovno, toda razumevanje Balkana mi pomaga doseči boljši in globlji (ker poteka na drugačen način) pogled v svojo lastno državo in Evropo na splošno.

Odraščali ste v zakarpatski Ukrajini, v njenem glavnem mestu Užgorod, kjer živite še danes. Ta prostor vas je tudi navdihnil, da ste napisali svoj prvi roman z naslovom Karbid – o tihotapskih dogodivščinah. Razkrite nam vzgib za pisanje, nastal je namreč po resničnih dogodkih.
Kot sem že omenil, odrastel sem ob meji in na neki način je meja moja glavna tema. Zato sem napisal roman o tihotapljenju, ki v moji regiji cveti. Tako sem lahko združil resnično sliko današnjega stanja v tem delu Evrope z idejo "meje". Tihotapljenje je namreč način prevare, goljufanja, neupoštevanja meje, kot da ne obstaja. V mojem romanu tihotapci niso povsem slabi ljudje, so precej domiselni in prijazni. Prvi vzgib za pisanje pa so bili dogodki iz leta 2012, ko so odkrili skrivni podzemni predor med Ukrajino in Slovaško z minivlakcem. Uporabljal se je za tovorjenje cigaret, alkoholnih pijač in domnevno celo ljudi. V mojem romanu skupina tihotapcev z mestnim županom na čelu zgradi takšen predor. Z vhodom na glavnem trgu, zakritim z vodnjakom! Cinizem gre čez vsako mero: župan vodnjak poimenuje "Vodnjak Enotnosti z Evropo".

Tudi pri tem humorno-pustolovskem romanu ste se navdihovali pri literarnem klasiku. Gre za nekakšno travestijo Voltairjevega Kandida
Da, da bi v besedilo vnesel določen duh romantike, sem se oprl na tradicijo pikaresknega romana kot osnove, zato se ime glavnega lika (Karbid) rima z Voltairjevim Kandidom. Enako pomembno pa je, da negativni stereotipi o Vzhodni Evropi koreninijo v Voltairjevih časih, njegov Kandid denimo opisuje Bolgare kot krvoločne barbare. V tem smislu je moj Karbid nekakšen odgovor na Kandida, prizadevanje, če že ne maščevanje, da povrnem vsaj čast in dostojanstvo.

Letošnja osrednja tema festivala Vilenica je svet in literatura, njuno medsebojno vplivanje, preoblikovanje. V čem sami prepoznavate moč literature? Navsezadnje ste napisali družbenokritičen roman, revija Nedelja pa vas je celo uvrstila med 100 najvplivnejših osebnosti Zakarpatja.
Če knjige ne bi vplivale na ljudi in zgodovino, jih ne bi prepovedovali, zažigali, njihovih avtorjev pa ne zapirali v ječe ali celo ubijali. Žal, kot kažejo leta postkomunistične transformacije, obstaja še eno morilsko orožje proti literaturi, in to je preprosto njeno ignoriranje, izrivanje na rob. A nova kriza v svetu, od priključitve Krima do Trumpove izvolitve, je vendarle znova okrepila glas pisateljev, intelektualcev. V časih postresnice in samooklicanih "strokovnjakov", ki so informacijski prostor preplavili z lažmi in manipulacijami, ljudje iščejo jasen glas, modrost, resnico. Neverjetno, toda moj založnik pravi, da se vse od ruske agresije knjižne naklade povečujejo za 25 odstotkov letno. Zakaj? Ob soočanju z nevarnostjo in smrtjo ljudje iščejo nekaj pristnega, kar jim bo pomagalo živeti kljub njihovemu eksistencialnemu strahu.

Letos dva osrednja nagrajenca Vilenice prihajata iz Ukrajine. Naključje ali ne? Kako sami gledate na literaturo Jurija Andruhoviča in njegovo vlogo na evropskem literarnem prizorišču?
Če sem iskren, ko sem izvedel, da je prejemnik glavne nagrade vilenica Andruhovič, sem bil prepričan, da moja vloga za štipendijo nima več nobene možnosti, saj sem podvomil, da bosta dva Ukrajinca dobila dve nagradi festivala. Ko sem bil vseeno izbran, sem se organizatorjem zahvalil, oni pa so mi odgovorili, da šteje kakovost, ne narodnost. Jurij Andruhovič je najboljši ukrajinski pisatelj, česar ne pravim samo zato, ker sva že več let dobra prijatelja. Poleg tega, če se navežem na prejšnje vprašanje, je pri njem tudi zelo očitno, kako lahko avtor vpliva na svet in je tudi slišan. Jurijev glas je bil med revolucijo eden najpomembnejših, ko je Rusija začela svojo propagandistično kampanjo proti Ukrajini. Njegovi prispevki v New York Timesu, na desetine intervjujev v različnih množičnih medijih od Romunije do Nemčije so bili prav tako glas revolucije in glas Ukrajine.

Ne le vaša bibliografija, temveč tudi biografija je sila zanimiva. Leta 2006 ste po predsedniških volitvah v Belorusiji sodelovali na opozicijskem shodu, zaradi česar ste končali za 15 dni v zaporu in bili tam vse do lani persona non grata. Lahko kaj več poveste o tej izkušnji?
Leta 2004 sem med oranžno revolucijo vodil študentski stavkovni odbor. Na predvečer volitev v Belorusiji leta 2006 so me lokalne mladinske organizacije tja povabile kot opazovalca in svetovalca. Po množičnih shodih in poskusu, da bi se utaborili, nas je policija aretirala, pretepla in poslala v zapor. Takrat je bilo strašljivo, danes pa se tega spominjam kot romantične pustolovščine. Zdi se mi, da je za pesnika pomembno, da ima različne izkušnje, ki mu pomagajo boljše razumeti življenje. Tako da ga lahko tudi v svojih knjigah potem opiše zanimiveje. Zato sem Lukašenku na neki način celo hvaležen, čeprav me v Belorusijo še vedno ne spusti.

Po končani ukrajinistiki na univerzi v Užgorodu ste torej na Poljskem v Varšavi vpisali še balkanske študije. Zakaj ste se odločili za ta študij in kakšen je "poljski" pogled na Balkan?
Zgodovinsko gledano so balkanske študije na Poljskem zelo močne. Ni naključje, da je največji poljski pesnik Adam Mickiewicz umrl v Carigradu in da je bil glavni srbski politični dokument Načertanije napisan z denarjem poljske inteligence. Poljska na splošno dobro razume Balkan, njegovo delitev na manjše regije (kajti, lahko sploh primerjamo Slovenijo in Albanijo?). Žal pa je v kolektivni zavesti razširjen romantičen in lažen stereotip, ki ga je denimo ustvaril Kustorica, povezan z glasbo, popivanjem, streljanje, tatovi z zlatimi zobmi itd.

 

"Карбід" Андрія Любки - у фіналі Анґелуса!

07 вересня 2017
Новини

Роман "Карбід" Андрія Любки (українське видання - Meridian Czernowitz, 2015, польський переклад - Богдан Задура, Warsztaty Kultury, Lublin, 2016) вийшов у фінал престижної центральноєвропейської нагороди Angelus, яку щоосені вручають у Вроцлаві. Цьогоріч "Карбід" став єдиною українською книгою, що потрапила до фіналу.

Нагородою є чек на 150 тисяч злотих, що приблизно дорівнює 49 тисяч доларів США, і статуетка авторства вроцлавської різьбярки Еви Россано. З 2009 року нагороджують також і перекладача книги-лавреата. У випадку, якщо нагороду отримає польський письменник, журі обирає найкращого перекладача однієї з іноземних книг.

Раніше лауреатами цієї премії в різні роки ставали українські письменники Юрій Андрухович, Оксана Забужко і Сергій Жадан. 

 

Jury  Literackiej Nagrody Europy Środkowej „Angelus” ogłosiło listę 7 książek.

1. Filip Florian, Dni króla, Wydawnictwo Amaltea, tłum. Radosława Janowska-Lascar

2. Andrij Lubka, Karbid, Warsztaty Kultury w Lublinie, tłum. Bohdan Zadura

3. Stanisław Aleksander Nowak Galicyanie, Wydawnictwo W.A.B.

4. Oleg Pawłow, Opowieści z ostatnich dni, Oficyna Literacka Noir sur Blanc, tłum. Wiktor Dłuski

5. Faruk Šehić, książka o Unie, Biuro Literackie, tłum. Agnieszka Schreier

6. Monika Sznajderman Fałszerze pieprzu. Historia rodzinna, Wydawnictwo Czarne

7. Andrea Tompa,  Dom kata, Książkowe Klimaty, tłum. Anna Butrym

Літературна нагорода Центральної Європи «Ангелус» (пол. Nagroda Literacka Europy Środkowej „Angelus") — літературна відзнака, яку вручають щороку з 2006 за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою попереднього року. Організатором і фундатором є місто Вроцлав; лавреатом може стати письменник, що походить із Центральної Європи (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія).

Вручається у Вроцлаві за найкращі прозаїчні твори авторам, які у своїх текстах звертаються до найважливіших, найбільш актуальних тем сучасного світу, дають поштовх до міркувань і глибокого пізнання інших культур.

 

Лауреати 

2006 — український письменник Юрій Андрухович, Dwanaście kręgów (пер. Катажина Котинська)
2007 — австрійський письменник Мартін Поллак, Śmierć w bunkrze — opowieść o moim ojcu (пер. Анджей Копцький)
2008 — угорський письменник Петер Естергазі, Harmonia cælestis (пер. Тереса Воровська)
2009 — чеський письменник Йозеф Шкворецький, Przypadki inżyniera ludzkich dusz (пер. Анджей Яґодзінський)
2010 — угорський письменник Дьйордь Шпіро, Mesjasze (пер. Ельжбета Циґельська)
2011 — білоруська письменниця Світлана Алексієвич, Wojna nie ma w sobie nic z kobiety (пер. Єжи Чех)
2012 — хорватський і боснійський письменник Мілєнко Єрґович, Srda śpiewa o zmierzchu w Zielone Świątki (пер. Маґдалена Петринська)
2013 — українська письменниця Оксана Забужко, Muzeum porzuconych sekretów (пер. Катажина Котинська)[1]
2014 — словацький письменник Павол Ранков, «Zdarzyło się pierwszego września (albo kiedy indziej)» (пер. Томаш Грабінські)[2]
2015 — український письменник Сергій Жадан, Месопотамія (пер. Міхаель Петрик і Адам Поморський)[3].
2016 — румунський письменник Варужан Восганян, "Księga szeptów" (пер. Йоанна Корнас-Варнас)

ANGELUS logo-300x206

 

Джерело: http://angelus.com.pl/2017/09/finalowa-siodemka-angelusa/

 

Сторінка 1 з 45

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua